Content uploaded by Anatoliy Khudoliy
Author content
All content in this area was uploaded by Anatoliy Khudoliy on Jan 06, 2024
Content may be subject to copyright.
50
S.P.A.C.E. № 8/2018
© А. О. Худолій, 2018
УДК 327.5 (73+540.1)
А. О. Худолій
доктор політичних наук, професор кафедри політології
Національного університету «Острозька академія»
ПІДЙОМИ ТА СПАДИ ІЗРАЇЛЬСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІДНОСИН У ХХІ СТОЛІТТІ
Упродовж останніх років ХХІ століття виявились
тенденції змін у міждержавних відносинах і зовніш-
ній політиці країн Близького Сходу. Регіон має значні
енергетичні запаси та експортує їх як в Європу, так і
в Азію. З іншого боку, «Арабська весна», діяльність
ІДІЛ, міжетнічні конфлікти порушили баланс сил,
призвели до хиткої межі мирного співіснування країн.
Міжконфесійний конфлікт між сунітами та шиїтами
посилює напруженість у регіоні. Ускладнює ситуацію
війна у Сирії. Всі ці проблеми створюють значні пере-
пони на шляху до мирного співіснування та порозумін-
ня між країнами. А на безпекову ситуацію на Близько-
му Сході мають значний вплив низка країн, серед яких
Турецька Республіка, Ізраїль, Іран, США, Росія.
Постановка проблеми. Безпека на Близькому Схо-
ді визначає не лише регіональну, але й глобальну по-
літику, тому розуміння мотивів та інтересів близько-
східних країн сприятиме прогнозуванню тенденцій
розвитку політичної та безпекової ситуації. Аналіз від-
носин близькосхідних країн допоможе глибше усвідо-
мити тенденцію змін та роль регіональних акторів, які
здатні сприяти балансу безпеки у регіоні. Без аналізу
зовнішньої політики Ізраїлю і Турецької республіки
аналіз близькосхідних проблем буде неповним.
Метою статті є аналіз зовнішньої політики Ізраїлю
і Туреччини на Близькому Сході у ХХІ столітті.
Актуальним є аналіз зовнішньої політики Ізраїлю і
Турецької Республіки у ХХІ столітті та їхній вплив на
перебіг подій на Близькому Сході, що зумовлено наці-
ональними інтересами, відносинами з регіональними
та світовими гравцями, серед яких США, РФ та КНР.
Вивчення близькосхідної політики обох країн є
актуальним не лише з точки зору збереження балансу
сил у регіоні Близького Сходу, а, отже, безпеки регіо-
ну, але й виявлення нових альянсів, що змінять карту
Близького Сходу. Поставлена мета передбачає вирі-
шення таких завдань:
– Здійснити огляд основних досліджень даної тема-
тики;
– Описати зовнішньополітичні кроки Ізраїлю та
Туреччини у регіоні Близького Сходу;
– Визначити роль регіональних акторів у безпеці
даного регіону;
– Виокремити тенденції розвитку безпекової ситу-
ації у регіоні.
Аналіз останніх досліджень. Політику країн
Близького Сходу вивчає чимало науковців. Серед до-
слідників як українські, так і закордонні науковці.
Однак виявлені дослідження переважно стосуються
ретроспективи, але не перспективи чи сучасного стану
речей. Стаття має на меті окреслити основні напрямки
зовнішньої політики Ізраїлю та Турецької Республіки
за останні роки ХХІ століття.
Серед закордонних науковців слід зазначити захід-
ноєвропейських, близькосхідних і російських.
Знаний американський політолог З. Бжезинський
приділяв увагу політиці Ізраїлю та близькосхідній
проблематиці. Він був переконаний, що США слід до-
помагати Ізраїлю. Як аналітик він зробив правильний
висновок про те, що релігія диктує політику на Близь-
кому Сході. Він попереджав про небезпеку різких сило-
вих рішень, виступав проти вторгнення американців в
Ірак [11]. Цілком обґрунтованим виявився його поділ
близькосхідних країн на самодостатні та нестабільні.
До самодостатніх він відніс Ізраїль, Туреччину, Іран,
Єгипет. А решта – нестабільні або такі, які можуть за-
знати нестабільності.
З точки зору близькосхідної тематики уваги за-
слуговує колективна монографія під редакцією Ідріса
Деміра [13]. У ній розглянуто різні аспекти політики
Турецької Республіки, зокрема з точки зору наслідків
арабської весни та тих змін, яких зазнав даний регі-
он. Описано бачення близькосхідних проблем з точки
зору Анкари, деталізовано роль Туреччини у перебігу
сирійської кризи. Розглянуто позицію Анкари щодо
іранської ядерної програми. На жаль, питання турець-
ко-ізраїльських відносин залишилось осторонь уваги
турецьких дослідників, хоча економічні, політичні та
культурні зв’язки пов’язують дві країни тривалий час.
Американський дослідник С. Лоребі теж присвятив
низку статей близькосхідній тематиці, однак його ана-
ліз більше стосується ізраїльсько-турецьких відносин
кінця 90-х до 2013 року [16]. Аналітик не досліджував
сучасний стан двосторонніх відносин.
Амберін Заман, турецький кореспондент журналу
«The Economist» і дописувач турецької газети «Taraf»,
у своїх статтях звертає увагу на політику Туреччини,
спрямовану на підтримку палестинців і меншою мі-
рою на розвиток відносин з Ізраїлем [17]. Напевно це
логічно з точки зору турецького журналіста, проте не-
достатньо для неупередженого аналітика.
Серед єврейських дослідників слід згадати Ноу
Ландау, редактора і журналіста єврейської газети
Haaretz. Її статті торкаються широкого кола питань –
від поселень на палестинських територіях до статусу
Єрусалиму [15]. На жаль, в її статтях слабко висвіт-
лено питання Ізраїльсько-турецьких відносин. Ефрат
Авів розглядає політику Туреччини у світлі риторики
антисемітизму та антисіонізму, якої дотримуються і
на якій спекулюють турецькі політики [14].
Значно більше здійснено досліджень російськими
науковцями. А. В. Сулейманов здійснив аналіз двосто-
ронніх відносин, однак його підхід ґрунтується на
історичному аналізі розвитку відносин. Стаття, опу-
блікована у 2014 році, охоплює період ізраїльсько-ту-
рецьких відносин від середини ХХ до початку ХХІ сто-
ліття [8]. Аналіз сучасних подій там відсутній.
Т. Хрульова, журналіст-блогер сайту Росбалт, тор-
калася питання політики Ізраїлю на Близькому Сході.
Власне бачення розвитку Ізраїлю та проблемного регі-
51
S.P.A.C.E. № 8/2018
ону дослідниця доповнила точками зору ізраїльських
політиків і посадовців – Е. Нахшона, офіційного пред-
ставника МЗС Ізраїлю, Е. Зіссера, віце-ректора Тель-а-
вівського університету та У. Рабі, директора центру
досліджень Близького Сходу та Африки імені Моше
Даяна [10]. Огляд близькосхідної панорами з точки
зору Ізраїлю є детальним і продуманим, враховує мін-
ливу ситуацію у регіоні.
С. Гасратян, науковий співробітник Інституту схо-
дознавства РАН, аналізує розвиток відносин між краї-
нами, починаючи з 70-х років ХХ століття. Окрім полі-
тичних, розглянуто економічну та військово-технічну
складову двосторонніх відносин [1]. Однак, як і у попе-
редників, хронологія обмежується 2015 роком. Дослі-
дженню не вистачає аналізу сучасного стану відносин.
А. Єфімов пропонує досить оптимістичний аналіз
політики країн регіону щодо Ізраїлю. Він стверджує,
що у знищенні Ізраїлю не зацікавлена жодна країна,
включно з Іраном. А Ізраїль потрібен його ворогам
для акумуляції ненависті [4]. Автор напевно забув про
Арабо-ізраїльську війну 1948–1949 років, Суецьку
кризу 1956 року, шестиденну війну 1967 року, війну
на виснаження 1967–1979 років, «війну судного дня»
1973 року, ліванську війну 1982 року, першу та дру-
гу палестинські інтифади 1987–1991 та 2000 років.
Виклад автора досить поверхневий і значною мірою
торкається протистояння Ізраїлю з терористичними
організаціями.
Серед українських науковців привертають увагу
дослідження В. Р. Нєгіної, Н. М. Микитчук, А. Гера-
симчук, О. М. Мощенка тощо.
У центрі уваги дослідження В. Р. Нєгіної та
Н. М. Микитчук знаходяться ізраїльсько-турецькі від-
носини на межі 2016–2017 років, зокрема їхнє «поте-
пління» [7]. Розкрито причини поліпшення двосторон-
ніх відносин, розглянуто причини їхнього погіршення
у ретроспективі, проаналізовано вплив двосторонніх
відносин на регіональну систему та окреслено перспек-
тиви їхнього розвитку. Аналіз двосторонніх відносин
закінчується серединою 2017 року. Дослідженню бра-
кує огляду подій кінця 2017 – початку 2018 років.
А. Герасимчук висвітлює лише окремі аспекти по-
літики Ізраїлю у регіоні Близького сходу [2].
О. М. Мощенко досить детально вивчив та проана-
лізував зовнішню політику Анкари у регіоні Близько-
го Сходу і зокрема турецько-ізраїльські відносини [6].
Однак дослідження присвячене політиці Туреччини і
лише деякі аспекти турецько-ізраїльських відносин
було висвітлено науковцем.
Отже, огляд досліджень потребує аналізу сучасного
стану двосторонніх відносин з урахуванням динаміки
розвитку політичної, економічної та безпекової скла-
дової у регіоні Близького Сходу.
Виклад основного матеріалу. На безпеку регіону
значною мірою впливає зовнішня політика двох по-
тужних акторів Ізраїлю та Туреччини, відносини між
якими були і залишаються непростими. Упродовж ос-
танніх років обидві країни переживають не найкращі
часи. Не порівняти їх з відносинами кінця 90-х, коли
Туреччина та Ізраїль активно розвивали військове
співробітництво, здійснювали обмін розвідувальни-
ми даними, розвивали економічні та культурні сфери
[16]. Головна мета Ізраїлю на той час полягала у спро-
бі вийти з політичної ізоляції у регіоні та досягти того
рівня потужності та готовності, коли країна зможе
протистояти воєнній могутності Сирії та Лівану. Для
Туреччини Ізраїль був джерелом надходження високо-
технологічного озброєння, якого вона не могла отрима-
ти з інших країн.
Сьогодні стратегічна ситуація абсолютно інша. Від-
носини Туреччини з арабським світом значно поліпши-
лись, а імідж президента Ердогана як поміркованого
політичного представника ісламу та захисника палес-
тинців сектору Газа зробили його популярним лідером
на Близькому Сході. Тому, сьогодні Туреччина потре-
бує Ізраїль набагато менше, ніж двадцять п’ять років
тому. Сьогодні прем’єр-міністр, а не військова еліта
визначає зовнішню політику країни.
Змінилась і позиція Ізраїлю. У 90-х роках ХХ сто-
ліття Ізраїль вважав Туреччину союзником і цінним
посередником з рештою арабського світу. Ложку дьог-
тю у цю бочку меду додавала підтримка Туреччиною
Палестинської автономії, риторичні заяви Ердогана
про «Сіонізм як злочин проти людства» та жорстка
критика облоги Ізраїлем сектору Газа. Все це поро-
джувало недовіру та сумніви у лідерів Ізраїлю. Поряд з
цим, існували й глибші розбіжності між двома країна-
ми, що стосувалися Ірану, ядерної програми Ізраїлю,
питання ізраїльських поселень на Західному березі.
Всі ці питання стали значними перепонами на шляху
до нормалізації відносин [16].
Ситуація двосторонніх відносин погіршилась на
початку ХХІ століття, а кульмінацією стали події
2010 року, коли ізраїльські військові атакували «фло-
тилію свободи» – турецьке судно «Маві Мармара», що
намагалося прорвати морську блокаду сектора Газа.
Ця подія стала причиною розриву дипломатичних від-
носин між Туреччиною та Ізраїлем [9].
Однак посилення напруги у регіоні змусило обидві
країни у 2016 році переглянути власні позиції і виро-
бити гнучкішу політику. Низка проблемних питань
підштовхує як Туреччину, так і Ізраїль до компромі-
су. Серед них – війна у Сирії, зусилля курдів створити
власну державу, що може призвести до переділу кордо-
нів, економічні інтереси, посилення ролі Ірану тощо.
Стимулом для розвитку відносин залишаються
економічні інтереси. Туреччина сподівається на ізра-
їльських туристів, а Ізраїль сподівається на можли-
вість постачати до Туреччини газ, який добувається
на шельфі Середземного моря [5]. Криза у відносинах
з Москвою змусила Анкару шукати альтернативу ро-
сійським поставкам газу, яка забезпечує понад 60%
потреб Туреччини у газі. Однак нестабільні відносини
з Росією посіяли сумніви у надійності поставок і змуси-
ли Туреччину звернути увагу на Ізраїль, з яким країна
має тривалі військово-технічні та економічні відноси-
ни. На даний час обидві країни ведуть перемовини про
газогін, через який ізраїльський газ постачатимуть у
Туреччину та Європу.
Радник Ердогана Хатис Карахан не приховує сво-
го прагматичного підходу до двосторонніх відносин.
«Експорт Туреччини в Ізраїль в останні роки постійно
зростає: у 2016 році він склав близько 25 млрд. євро.
За перші десять місяців 2017 року це показник виріс
майже на 14%», – розповідає Карахан. Ізраїль входить
у десятку найважливіших експортних ринків Анкари.
52
S.P.A.C.E. № 8/2018
Як зазначає Карахан, показники імпорту також вселя-
ють оптимізм. «Загальний обсяг імпорту ізраїльських
товарів у Туреччину у 2016 році склав близько 12 млрд.
євро. Тільки за період з січня по жовтень 2017 року Із-
раїль поставив у Туреччину товари загальною вартістю
11 млн. євро», – пояснює аналітик [12].
Проте існують і негативні чинники, здатні призу-
пинити співробітництво між двома країнами. Серед
них – військова кооперація, де все залишиться по-ста-
рому. Після того, як Ердоган отримав контроль над
військом, армія перейшла у підпорядкування ісла-
містського уряду. Це може знеохотити ізраїльське вій-
ськове керівництво відновлювати тіснішу співпрацю.
Водночас, обидві країни мають спільні політичні інте-
реси: обох непокоїть іранський вплив на Сирію; обидві
бояться шиїтської держави через небезпеку їхнім кор-
донам як на Голанських висотах, так і у сирійському
Ідлібі [5].
Відновлення відносин з Ізраїлем – один із добре
прорахованих зовнішньополітичних кроків президен-
та Ердогана, який задля покращення власного іміджу
має на меті скоротити кількість зовнішньополітичних
конфліктів у регіоні. Критики турецького президента
схвально відреагували на цей крок: «Роками Ердоган
використовував зовнішню політику для внутрішньо-
політичних цілей, – пише турецьке видання Bir G n. –
І це зрештою завело його у політичну та економічну
безвихідь».
Після двосторонніх заяв 2016 року ніхто не очікує
значного потепління відносин, проте заяви прими-
рення з уст Нетаньяху свідчать про бажання Ізраїлю
усунути перепони на шляху до примирення. З іншого
боку, такі заяви вплинуть на відносини Туреччини зі
Сполученими Штатами і полегшать їй отримати згоду
у Конгресі щодо питання військового фінансування,
яке залишалось невирішеним з огляду на заморожені
відносини з Ізраїлем.
У цій ситуації є позитиви і для Ізраїлю, оскільки
вибачення прем’єр-міністра є кроком на шляху руй-
нації дипломатичної ізоляції країни та відновлення
тісніших відносин з Вашингтоном, які залишалися
напруженими упродовж першого терміну Б. Обами.
Ізраїль конче потребує підтримки Вашингтону у часи
неспокою, нестабільності, посилення напруження у
регіоні. І схоже на те, що однією з причин офіційних
вибачень та дипломатичних кроків стала війна у Сирії,
яка точиться біля кордонів Ізраїлю та Туреччини.
Різні цілі переслідують лідерів обох країн у політи-
ці регіону. Туреччина хотіла б бачити сильний інтегро-
ваний Ірак із сильним центральним урядом. Водночас
її лякають зусилля курдів створити власну державу,
яким симпатизують і заохочують ізраїльтяни.
Різняться позиції сторін і щодо Ірану. Якщо для Із-
раїлю Іран – ворог, реальна загроза із потужною армі-
єю, то для Туреччини Іран – конкурент у регіональній
політиці, однак не ворог. Проте існують проблеми, що
потребують об’єднання зусиль Туреччини та Ірану, зо-
крема курди. 4 жовтня 2017 року президент Туреччи-
ни Р. Ердоган зустрівся у Тегерані з президентом Ірану
Хассаном Рухані та верховним лідером країни Алі Ха-
менеї для обговорення наслідків нещодавнього рефе-
рендуму курдів, на якому 92% іракських курдів прого-
лосували за свою державну незалежність [3]. Ердоган
звинуватив ізраїльську розвідку Мосад у підтримці ре-
ферендуму, а Хаменеї – Америку, яка підтримала кур-
дів. На думку обох лідерів, референдум – загроза їх-
нього спільного майбутнього. Іран та Туреччина мають
побоювання, оскільки курдські спільноти проживають
на території обох країні, які, звісно, підтримують ідею
незалежного Курдистану. Ізраїль підтримав ідею про-
ведення референдуму в іракському Курдистані, оскіль-
ки шукає союзників у боротьбі з Іраном. З іншого боку,
курдська карта – козир у відносинах з Туреччиною.
Щодо Кавказу, то й тут інтереси обох країн збіга-
ються, особливо щодо Азербайджану у конфронтації з
Вірменією (конфлікт відновився у квітні 2016 р.). Ту-
реччина та Ізраїль підтримують Баку як постачальни-
ка сирої нафти для Ізраїлю [7].
Окрім економічних інтересів, ще й війна у Сирії
змусила Туреччину відновити відносини з Ізраїлем,
оскільки такий крок сприятиме військовому співро-
бітництву між країнами особливо у плані боротьби із
загрозами тероризму. Війна спричинила тертя Туреч-
чини з Іраном щодо припинення вогню, проте втру-
чання Росії змусило Анкару стати поступливішою у
питанні майбутнього Сирії. А такий підхід може при-
звести до посилення позицій Ірану у регіоні, що стане
значною проблемою для Ізраїлю.
Висновки. Слід констатувати, що Ізраїльсько-ту-
рецькі відносини на сучасному етапі перебувають на
шляху до нормалізації, свідченням чого стало віднов-
лення дипломатичних зв’язків, пом’якшилася рито-
рика офіційних заяв та висловлювань вищих посадо-
вих осіб обох держав, зблизилися зовнішньополітичні
позиції щодо певних проблем у регіоні, активізується
економічне співробітництво, особливо в енергетичній
та транспортній сферах. Очевидно, що поліпшаться
військові та економічні аспекти ізраїльсько-турецько-
го співробітництва, в яких зацікавлені обидві сторони,
попри наявні розбіжності. Проте двосторонні відноси-
ни ускладнює палестинський фактор. Відносини Ізраї-
лю і Туреччини є одними з ключових у регіоні і в їхньо-
му динамічному розвитку зацікавлені обидві країни.
Перспективу подальших досліджень вбачаємо в
аналізі ізраїльсько-іранських та ізраїльсько-росій-
ських відносин.
Література
1. Гасратян С. Отношения Израиля и Турции на совре-
менном этапе и исламский фактор. Международная жи-
знь. URL: https://interaffairs.ru/jauthor/material/1474
(дата звернення: 08.01.2018).
2. Герасимчук А. «Єрусалим наш»: Трамп зробив
жорсткий вибір у близькосхідному конфлікті. Євро-
пейська Правда. 7 грудня 2017 р. URL: http://www.
eurointegration.com.ua/articles/2017/12/7/7074728/
(дата звернення: 08.01.2018).
3. Иран и Турция: США пытаются создать на
Ближнем Востоке новый Израиль. Вести. Израиль
по-русски. 05.10.2017. URL: https://www.vesty.co.il/
articles/0,7340,L-5024923,00.html (дата звернення:
08.01.2018).
4. Ефимов А. Израиль и Ближний Восток. Интер-
нет-журнал «Новое Восточное Обозрение». URL: https://
ru.journal-neo.org/2014/01/15/izrail-i-blizhnij-vostok/
(дата звернення: 08.01.2018).
53
S.P.A.C.E. № 8/2018
5. Кніпп К., Бєднова Г. Турецька зовнішня політика:
Ердоган дечого навчився. Deutsche Welle. 30.06.2016.
URL: http://www.dw.com/uk/a-19365411 (дата звернен-
ня: 08.01.2018).
6. Мощенко О. М. Пріоритетні напрямки зовнішньої
політики Туреччини у Близькосхідному регіоні. Страте-
гічні пріоритети. 2013. Вип. №4 (№29). С. 183 – 191.
7. Нєгіна В. Р., Микитчук Н. М. Особливості ізраїль-
сько-турецьких відносин на сучасному етапі. Вісник Дні-
пропетровського університету. № 1. 2017. С. 28-35.
8. Сулейманов А. В. Турецко-израильские отношения:
история и современность. Вестник РУДН. Серия «Между-
народные отношения». № 3. 2014. С. 165-172.
9. У Туреччині схвалили угоду про нормалізацію від-
носин з Ізраїлем. Громадське. 20.08.2016. URL: https://
hromadske.ua/posts/u-turechchyni-skhvalyly-uhodu-
pro-normalizatsiiu-vidnosyn-z-izrailem (дата звернення:
08.01.2018).
10. Хрулева Т. Пришло время новых альянсов на
Ближнем Востоке. Росбалт. 03.01.2018. URL: http://
www.rosbalt.ru/world/2018/01/03/1671928. html (дата
звернення: 08.01.2018).
11. Эйдельман Д. Бжезинский, Израиль, Ближний
Восток. Релевант. 05.06.2917. URL: http://mnenia.zahav.
ru/Articles/8996/bjezinsky_israel_i _blijny_vostok (дата
звернення: 08.01.2018).
12. Яку роль у суперечці навколо статусу Єрусалиму
Туреччина грає? Кордон. 11.01.2018. URL: http://kordon.
com.ua/news-ukraine/158465-yaku-rol-u-superechc-
navkolo-statusu-yerusalimu-turechchina-graye.html (дата
звернення: 08.01.2018).
13. Turkey’s Foreign Policy Towards the Middle East:
Under the shadow of the Arab Spring / Ed. by Demir Idris.
Cambridge: Cambridge Scholars Publishing, 2017. 185 p.
14. Efrat A. Anti-Semitism and Anti-Zionism in Turkey.
London: Routledge, 2017. 232 p.
15. Landau N. Despite Minister’s Opposition, Israel
Approves Deal With EU That Excludes Settlements. Haaretz.
December 31, 2017. URL: https://www.haaretz.com/israel-
news/.premium-1.832200(Accessed 08.01.2018)
16. Larrabee Stephen F. Why Its’ No Longer the chummy
1990s for Turkey, Israel. Christian Science Monitor. April
8, 2013. URL: https://www.rand.org/blog/ 2013/04/why-
its-no-longer-the-chummy-1990s-for-turkey-israel.html
(Accessed: 08.01.2018).
17. Zaman Amberin. After Gaza: Rising anti-Semitism
in Turkey. The German Marshall Fund of the USA. URL:
file:///D:/Downloads/OnTurkey_Amberin Zaman_
AfterGaza.pdf (Accessed: 10.01.2018).
Анотація
Худолій А. О. Підйоми та спади Ізраїльсько-турець-
ких відносин у ХХІ столітті. – Стаття.
У статті розглянуто двосторонні відносини між Ізра-
їлем і Туреччиною. Проаналізовано основні тенденції
зовнішньої політики Тель-Авіву та Анкари упродовж
останніх дев’яти років. Виокремлено основні напрямки
зовнішньополітичної стратегії країн у регіоні Близько-
го Сходу. Розглянуто особливості ізраїльсько-турець-
ких, американо-турецьких і американо-ізраїльських
відносин в контексті дво- та тристороннього співробіт-
ництва. Висвітлено діяльність як Туреччини, так і Ізра-
їлю, спрямовані на стабілізацію ситуації у регіоні. У полі
зору – політичні, військові, економічні та безпекові аспек-
ти співробітництва та відносини між Ізраїлем і Туреччи-
ною та низкою регіональних і світових акторів упродовж
зазначеного періоду. Здійснено аналіз багатосторонніх
відносин у світлі війни у Сирії. Виявлено та описано чин-
ники, що виступають перепонами на шляху до плідного
розвитку двосторонніх відносин. Визначено пріоритети
обох країн у регіональній політиці.
Ключові слова: Ізраїль, Туреччина, Близький Схід, ре-
гіональна безпека, зовнішня політика.
Аннотация
Худолий А. А. Подъемы и спады Израильско-турец-
ких отношений в ХХІ столетии. – Статья.
В статье рассмотрены двусторонние отношения меж-
ду Израилем и Турцией. Проанализированы основные
тенденции внешней политики Тель-Авива и Анкары на
протяжении последних девяти лет. Выделены основные
направления внешнеполитической стратегии стран в ре-
гионе Ближнего Востока. Рассмотрены особенности изра-
ильско-турецких, американо-турецких и американо-из-
раильских отношений в контексте двух- и трехстороннего
сотрудничества. Освещена деятельность, как Турции, так
и Израиля, направленные на стабилизацию ситуации в
регионе. В поле зрения – политические, военные и эко-
номические аспекты сотрудничества между Турцией,
Израилем и рядом региональных и мировых игроков на
протяжении указанного периода. Проведен анализ много-
сторонних отношений в свете войны в Сирии. Выявлены и
описаны факторы, которые выступают барьерами на пути
к плодотворному развитию двухсторонних отношений.
Определены приоритеты обеих стран в региональной по-
литике.
Ключевые слова: Израиль, Турция, Ближний Восток,
региональная безопасность, внешняя политика.
Summary
Khudoliy A. A. Rises and Falls of Israeli-Turkish Rela-
tions in the 21st Century. – Article.
The article deals with bilateral relations between Israel
and Turkey. The author has analyzed main tendencies of Tel
Aviv and Ankara foreign policy over the last nine years. Ma-
jor directions of these countries foreign policy strategies in
the Middle East have been identified. The author has focused
on the peculiarities of Israeli-Turkish, American-Turkish,
American-Israeli relationships in the context of bilateral
and trilateral cooperation. Foreign policy of Turkey and
Israel are analyzed from the point of view of efforts made
in order to stabilize the situation in the region. The author
made accent on political, military, economic and security
aspects of cooperation and relationships between Turkey,
Israel, regional as well as world actors during the above
mentioned period. Analysis of multilateral relationships
was made in the light of war in Syria. Important factors that
serve as obstacles on the road to fruitful development of bi-
lateral relations were identified and analyzed. Priorities of
both countries in the region are identified.
Key words: Israel, Turkey, the Middle East, regional se-
curity, foreign policy.