Available via license: CC BY-NC-ND 4.0
Content may be subject to copyright.
288 Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство»
Карнаушенко С.Д Адміністративне судо-
чинство щодо примусового видворення іно-
земців.
Україна стикається зі складним завданням за-
безпечення балансу між контрольованістю мігра-
ційних процесів, в тому числі боротьбою з право-
порушеннями, які вчиняються іноземцями й осо-
бами без громадянства, і забезпеченням повних
прав та свобод цих осіб згідно з міжнародними
зобов’язаннями. Хоча видворення є дієвим за-
собом державного примусу, що використовуєть-
ся у багатьох країнах світу, його застосування в
Україні ускладнено правовим регулюванням та
процедурними недосконалостями. Однак, останні
зміни до КАС України частково урахували особли-
вості цієї сфери, але діяльність адміністративного
суду не повною мірою відображає специфіку цих
справ, і деякі питання все ще залишаються не-
вирішеними.
Під певних умов іноземці або особи без гро-
мадянства можуть бути примушені повернутися в
свою країну походження або іншу країну за рі-
шенням центрального органу виконавчої вла-
ди, відповідального за міграційну політику, або,
у деяких випадках, за рішенням органу Служби
безпеки України або органу охорони державно-
го кордону. Це рішення може бути зумовлене
порушенням законодавства про статус іноземців
та осіб без громадянства, загрозою національній
безпеці України або іншими причинами. У такому
разі, особі надається 30-денний термін для поки-
дання України, а також може бути накладено за-
борону на в’їзд до країни на три роки. Якщо є під-
стави вважати, що особа може уникнути виконан-
ня рішення про примусове повернення або вона
не виконала це рішення без поважних причин,
відповідні органи можуть подати позов до адмі-
ністративного суду. У такому випадку суд може
винести постанову про примусове видворення.
Автор даної наукової статті розглядає порядок
проведення процедури примусового видворення
іноземців та осіб без громадянства або їх затри-
мання з цією метою. В статті також розглядаються
підстави для задоволення адміністративного по-
зову щодо примусового видворення або для від-
мови у задоволенні такого позову. Автор, на ос-
нові проведеного аналізу, приходить до виснов-
ку, що примусове видворення іноземців та осіб
без громадянства є наслідком їх порушення зако-
нодавства з прикордонних питань і здійснюється
органами охорони державного кордону або мігра-
ційною службою на підставі судового рішення, що
приймається на основі адміністративного позову.
Згідно з правовою доктриною та судовою прак-
тикою, підставами для примусового видворення
є наявність законів, які передбачають адміністра-
тивне видворення або вчинення адміністративно-
го проступку, який серйозно порушує правопо-
рядок. Такі підстави включають: невиконання рі-
шення про примусове повернення протягом вста-
новленого строку без поважних причин; обґрун-
товане підозрювання, що іноземець або особа
без громадянства ухилятимуться від виконання
такого рішення, наприклад, через нелегальне
перебування на території України, спробу неза-
конного перетину державного кордону поза вста-
новленими пунктами пропуску, відсутність необ-
хідних документів для в’їзду або виїзду з України,
відсутність родичів в Україні, намір нелегальним
шляхом потрапити до країни. Однак, існують умо-
ви, при яких неможливо ідентифікувати іноземця
або особу без громадянства, що унеможливлює
примусове видворення або реадмісію такої особи.
Ці умови включають відсутність співпраці з боку
іноземця або особи без громадянства під час про-
цедури його ідентифікації, а також неможливість
отримання інформації з країни громадянської на-
лежності іноземця або країни походження особи
без громадянства, а також недостатність доку-
ментів для ідентифікації такої особи.
Ключові слова: примусове видворення, ад-
міністративне судочинство, іноземці, особи без
громадянства, реформування адміністративного
законодавства.
Karnaushenko S.D. Administrative procee-
dings regarding forced deportation of
foreigners.
Ukraine faces the dicult task of ensuring a
balance between the controllability of migration
УДК 342.5
DOI https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.03.52
АДМІНІСТРАТИВНЕ СУДОЧИНСТВО
ЩОДО ПРИМУСОВОГО ВИДВОРЕННЯ ІНОЗЕМЦІВ
Карнаушенко С.Д.,
курсант групи 05-21-01
Інституту підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України,
Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого,
soya.karnaushenko@gmail.com
289
processes, including the ght against crimes
committed by foreigners and stateless persons,
and ensuring the full rights and freedoms of these
persons in accordance with international obligations.
Although deportation is an eective means of state
coercion used in many countries of the world, its
application in Ukraine is complicated by legal
regulation and procedural imperfections. However,
recent changes to the Civil Court of Ukraine partially
took into account the peculiarities of this area, but
the activity of the administrative court does not fully
reect the specics of these cases, and some issues
still remain unresolved.
Under certain conditions, foreigners or stateless
persons may be forced to return to their country of
origin or another country by the decision of the central
executive body responsible for migration policy,
or, in some cases, by the decision of the Security
Service of Ukraine or the state border protection
body. This decision may be due to a violation of the
legislation on the status of foreigners and stateless
persons, a threat to the national security of Ukraine,
or other reasons. In this case, the person is given a
30-day deadline to leave Ukraine, and may also be
banned from entering the country for three years. If
there are reasons to believe that a person can avoid
the execution of the decision on forced return or he
did not execute this decision without good reasons,
the relevant authorities can le a lawsuit in the
administrative court. In such a case, the court may
issue a decree on forced eviction.
The author of this scientic article considers
the procedure for carrying out the procedure of
forced deportation of foreigners and stateless
persons or their detention for this purpose. The
article also considers the grounds for satisfying an
administrative lawsuit regarding forced deportation
or for refusing to satisfy such a lawsuit. Based on the
analysis, the author comes to the conclusion that
the forced deportation of foreigners and stateless
persons is a consequence of their violation of the
legislation on border issues and is carried out by the
state border protection authorities or the migration
service on the basis of a court decision made on the
basis of an administrative lawsuit. According to legal
doctrine and judicial practice, the grounds for forced
expulsion are the existence of laws that provide for
administrative expulsion or the commission of an
administrative oense that seriously violates law
and order. Such grounds include: non-execution of
the decision on forced return within the established
period without valid reasons; reasonable suspicion
that a foreigner or a stateless person will evade the
execution of such a decision, for example, due to
illegal stay on the territory of Ukraine, an attempt to
illegally cross the state border outside established
checkpoints, lack of necessary documents for entry
or exit from Ukraine, lack of relatives in Ukraine ,
the intention to enter the country illegally. However,
there are conditions under which it is impossible
to identify a foreigner or a stateless person, which
makes it impossible to forcibly remove or readmit
such a person. These conditions include the lack of
cooperation on the part of the foreigner or stateless
person during the procedure for his identication,
as well as the impossibility of obtaining information
from the country of citizenship of the foreigner or
the country of origin of the stateless person, as well
as insucient documents for the identication of
such a person.
Key words: forced deportation, administrative
proceedings, foreigners, stateless persons, reform
of administrative legislation.
Постановка проблеми та її актуальність.
Зближення України з Європейським Союзом ма-
тиме своїм наслідком збільшення кількості іно-
земців, які відвідуватимуть Україну. Також варто
звернути увагу на те, що до початку повномас-
штабної війни Російської Федерації проти України,
до нашої держави активно приїжджали трудові мі-
гранти з Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Узбе-
кистану. Така міграція населення зазвичай надає
як позитивний, так і негативний вплив на життя
суспільства. Ключовим фактором є те, що міграція
населення є явищем об’єктивним, яке неможли-
во зупинити, але можливо і необхідно ефектив-
но регулювати. Так звані «незаконні» мігранти
утворюють «чорний» ринок робочої сили, що зу-
мовлює величезні фінансові втрати від ненадход-
ження податків до державного бюджету України.
Нелегальне перебування іноземців та осіб без
громадянства на території України створює реаль-
ну загрозу порушення прав та свобод громадян,
громадського порядку та безпеки, а також оборо-
ноздатності держави. Крім того, вищезгадані об-
ставини можуть сприяти створенню сприятливих
умов для виникнення корупційних ризиків у сфері
державного управління. Найбільш дієвим заходом
адміністративно-правового регулювання у сфері
міграції, що застосовується до мігрантів, є при-
мусове видворення за межі України іноземного
громадянина або особи без громадянства. Однак
на етапі реалізації примусового видворення існує
низка проблем, які зумовлені недосконалістю ме-
ханізму реалізації примусового видворення та не-
достатністю наукових досліджень у цій галузі.
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Дослідженню різних аспектів примусового видво-
рення, затримання незаконних мігрантів, роз-
гляду справ в порядку адміністративного судо-
чинства щодо примусового видворення іноземців
та осіб без громадянства присвячені праці таких
вчених, як: А. Комзюк, В. Зуй, О. Кушніренко і
Т. Слінько та інших.
Метою статті є дослідження самої сутності
такого явища як примусове видворення, труд-
нощів, які виникають при вирішенні судом справ
РОЗДІЛ VІІ. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО І ПРОЦЕС; ФІНАНСОВЕ ПРАВО; ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО
290 Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство»
щодо примусового видворення іноземців та осіб
без громадянства, а також актуальні проблеми
видворення на етапі розвитку адміністративного
законодавства.
Виклад основного матеріалу. У Конституції
України Інститут прав і свобод людини та грома-
дянина займає центральне місце. Згідно зі стат-
тею 3, діяльність держави має бути спрямована на
захист та забезпечення прав та свобод людини, і
держава несе відповідальність перед людиною за
свої дії. Згідно зі статтею 26, іноземці та особи без
громадянства, що перебувають в Україні законно,
мають такі ж права та свободи, як і громадяни
України, за винятками, передбаченими Консти-
туцією, законами або міжнародними договорами
України.
Положення Закону України «Про правовий
статус іноземців та осіб без громадянства» (далі
за текстом – Закон) передбачають такі види при-
мусових заходів як примусове повернення та при-
мусове видворення [3]. Положення Інструкції про
примусове повернення і примусове видворення з
України іноземців та осіб без громадянства надає
визначення термінам «примусове повернення» та
«примусове видворення» як системі адміністра-
тивно-правових заходів, спрямованих на приму-
шування іноземців, які незаконно перебувають в
Україні, покинути територію України всупереч їх
волі і бажанню.
Очевидно, що побудова сучасної правової дер-
жави неможлива без дотримання прав людини
щодо іноземних громадян та осіб без громадян-
ства. Порушення прав останніх неминуче спричи-
няє і порушення прав власних громадян, оскіль-
ки у глобальному світі, в якому ми живемо, не-
можливе встановлення однозначної справедливої
лінії між «своїми» та «чужими». Значне посилення
останніми роками зовнішньої міграції, зростання
міграційних потоків змусили уряд держави вжи-
вати превентивних заходів, спрямованих на не-
допущення зростання негативних наслідків змін,
що загострюються, загострення криміногенної об-
становки в ряді прикордонних регіонів.
Примусове видворення на сьогодні є одним
із найефективніших заходів, що сприяють мігра-
ційному порядку в країні, а також профілактиці
вчинення злочинів та адміністративних право-
порушень іноземними громадянами та особами
без громадянства. Одним з основних завдань мі-
граційної політики, що проводиться державою, є
своєчасне припинення протиправних дій з боку
іноземних громадян та осіб без громадянства, які
в’їжджають, перебувають і виїжджають із тери-
торії країни. Незалежно від терміну перебування
іноземні громадяни, стаючи учасниками правових
відносин, відповідно до законодавства України
наділяються правами та обов’язками.
Юридична енциклопедія надає наступну
дефініцію: «видворення іноземців та осіб без гро-
мадянства – попереджувальний адміністративно
–примусовий захід, спрямований на припинення
протиправних дій або запобігання таким з боку
іноземців та осіб без громадянства на території
України» [10, c. 378]. У правовій доктрині авто-
ри, наприклад, О.Г. Кушніренко і Т.М. Слінько
вважають, що «видворення за межі України – це
захід адміністративного стягнення, що засто-
совується по відношенню до іноземця чи особи
без громадянства і який полягає в їх виселенні
за межі державного кордону нашої держави» [7,
c. 147]. А.Т. Комзюк вважає, що адміністративне
видворення – це «захід адміністративного при-
пинення» [6, c. 228]. Тобто можна спостерігати
розбіжність думок серед науковців стосовно того,
чи є видворення іноземців та осіб без громадян-
ства попереджувальним адміністративно–приму-
совим заходом, чи є заходом адміністративного
стягнення, чи заходом адміністративного припи-
нення. В.Л. Зьолка пропонує вирішити цю колізію
шляхом визнання правовоі природи «видворен-
ня з Украіни» та «примусового повернення до
краіни походження чи третьоі краіни», які є не
адміністративними стягненнями, а заходами по-
передження протиправних діи іноземців та осіб
без громадянства [5, c. 316].
На сьогодні залишаються невирішеними дея-
кі питання стосовно примусового видворення, які
стосуються як законодавчих колізій, так і прак-
тичного застосування примусового видворення
іноземців та осіб без громадянства.
У чинних Законах України «Про правовий ста-
тус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 30)
вживається термін «примусове видворення»,
«Про імміграцію» (ст. 13) – «видворення», «Про
біженців та осіб, які потребують додаткового або
тимчасового захисту» (ст. 3) – «вислання», у Ко-
дексі України про адміністративні правопорушен-
ня (ч. 3, ст. 24)– «адміністративне видворення».
Вживання в законодавстві терміна «примусове
видворення» буде чітко вказувати на примусовий
порядок реалізації видворення і не будуть вини-
кати протиріччя в розумінні тих чи інших термінів
суб’єктами правозастосовчої діяльності.
Стаття 30 Закону передбачає, що іноземців
або осіб без громадянства можуть видворити до
країни походження або третьої країни лише за
рішенням суду, винесеним за позовом органів
ДМС, СБ України або органів охорони державного
кордону. Органи мають право подати позов про
примусове видворення у випадку, коли іноземець
або особа без громадянства не виконали рішен-
ня про примусове повернення, яке було прийняте
раніше, або існують обґрунтовані підстави вважа-
ти, що вони ухилятимуться від виконання такого
рішення. Винятком є випадки, коли іноземець або
особа без громадянства були затримані за неза-
конне перетинання кордону України та їх переда-
ли прикордонним органам суміжної держави.
291
Забезпечення сталого і легального міграцій-
ного процесу покладається на державні органи,
уповноважені зокрема на встановлення та реалі-
зацію примусового видворення стосовно іноземців
та осіб без громадянства, а саме: суб’єкти законо-
давчого забезпечення – Верховна Рада України,
Президент і Кабінет Міністрів України; спеціально
створений суб’єкт – Державна міграційна служ-
ба України; суб’єкти правоохоронної діяльності –
Державна прикордонна служба та Служба безпе-
ки України; суб’єкти здійснення правосуддя – ад-
міністративні суди України.
У справах про примусове видворення, сто-
рони повинні брати участь у судовому засіданні
протягом 10 днів з дня подання позовної заяви,
а апеляційні скарги можуть бути подані до суду
апеляційної інстанції також протягом 10 днів з дня
їх оголошення. Суд апеляційної інстанції повинен
розглянути справу протягом 10 днів після закін-
чення строку для подання апеляційних заявок
з повідомленням усіх учасників справи. У таких
справах не потрібно сплачувати судовий збір за
подання позовних заяв та апеляційних скарг до
суду.
Попри достатньо детальну регламентацію на
законодавчому рівні процесу примусового видво-
рення, існують певні проблеми в механізмі реалі-
зації. Так, наприклад, у справі № 308/7395/16-а
(постанова КАС ВС від 29 січня 2020 року) суб’єкт
владних повноважень звернувся з позовом до
громадянина Грузії про примусове видворення.
За наслідками касаційного перегляду суд каса-
ційної інстанції вважав за необхідне звернути
увагу на те, що положення частини 3 статті 29
Закону України «Про правовий статус іноземців
та осіб без громадянства» передбачають приму-
сове видворення іноземців, прийнятих відповідно
до міжнародного договору про реадмісію, лише в
тих випадках, якщо між Україною і країною гро-
мадянської належності чи країною попереднього
постійного проживання таких іноземців відсутній
договір про реадмісію.
У зазначеній вище справі було встановлено,
що Угода між Кабінетом Міністрів України і Вико-
навчою владою Грузії про приймання і передачу
осіб (реадмісію) була підписана 22.04.2003 року.
Ця Угода була ратифікована Законом України від
17.03.2004 № 1608-IV. Отже, відповідач, який пе-
ребував на території України незаконно, мав бути
переданий відповідно до умов цього міжнародно-
го договору, що виключало можливість примусо-
вого видворення.
Частина 2 статті 22 Закону України «Про пра-
вовий статус іноземців та осіб без громадянства»
стверджує, що іноземцю або особі без громадян-
ства заборонено виїжджати з України, якщо на
них покладено підозру у вчиненні кримінального
правопорушення або кримінальна справа проти
них розглядається в суді - до закінчення кримі-
нального провадження; якщо вони були засудже-
ні за кримінальне правопорушення – до відбут-
тя покарання або звільнення від покарання; або
якщо їхній виїзд суперечить інтересам національ-
ної безпеки України - до припинення обставин,
які перешкоджають виїзду. У цьому ж судовому
вироку апеляційний суд зазначив, що до моменту
адміністративного затримання та подальшої пере-
дачі на територію України, відповідачеві було ого-
лошено підозру у вчиненні кримінального право-
порушення, передбаченого частиною 3 статті 185
Кримінального кодексу України, а кримінальна
справа щодо цього правопорушення перебувала
на стадії судового розгляду на момент судового
розгляду справи про примусове видворення.
Згідно з рішенням Касаційного адміністратив-
ного суду, Закон України «Про правовий статус
іноземців та осіб без громадянства» визначає ста-
тус іноземців та осіб без громадянства в Україні,
а також регулює їх в’їзд та виїзд з країни. Тому,
заборона на виїзд з України іноземців або осіб
без громадянства, яким повідомлено про підозру
у вчиненні кримінального правопорушення або
кримінальна справа порушена відносно них, може
бути застосована тільки до спірних правовідно-
син, які стосуються реадмісії осіб. Таким чином,
примусове видворення іноземців, які були при-
йняті відповідно до міжнародного договору про
реадмісію, можливе лише в тих випадках, коли
між Україною та країною громадянства або краї-
ною попереднього постійного проживання таких
іноземців не існує договір про реадмісію.
Постановою Верховного Суду від 28.01.2021 р.
у справі № 826/4687/18 акцентовано увагу на
питанні розмежування процедури примусового
видворення та контролю за правильним і своє-
часним виконання рішення про примусове повер-
нення. Зазначено, що законодавчо визначеною
підставою для видворення іноземця з території
України є відповідне судове рішення, натомість у
цій справі уповноважені органи не зверталися до
адміністративного суду з відповідним позовом, а
лише здійснювали всі необхідні для виконання рі-
шення про примусове повернення дії [9].
У цій справі судом було встановлено, що від-
повідачі своїми діями грубо порушував встанов-
лені чинним законодавством правила перебу-
вання іноземців в Україні, втратили підстави для
подальшого проживання в Україні, ухиляються
від виїзду на батьківщину, а також не викону-
ють зобов’язання залишити територію України в
установлений строк. Відповідачу на час розгля-
ду справ статус біженця не надано, в процедурі
отримання статусу біженця в Україні останній не
перебуває. Таким чином, суд дійшов до висновку,
що відповідач по цій справі порушує вимоги ст. 30
Закону України «Про правовий статус іноземців та
осіб без громадянства», і підлягає затриманню та
видворенню в примусовому порядку з території
РОЗДІЛ VІІ. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО І ПРОЦЕС; ФІНАНСОВЕ ПРАВО; ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО
292 Електронне наукове видання «Аналітично-порівняльне правознавство»
України, у зв’язку з чим позовні вимоги суб’єкта
владних повноважень було задоволено.
Отже, незважаючи на існування правових
норм, які закріплюють порядок застосування при-
мусового видворення іноземців, осіб без грома-
дянства, у цій сфері правозастосовчої діяльності
існує велика кількість суттєвих недоліків та про-
блем, які в кінцевому рахунку позначаються на
загальному рівні захищеності прав іноземців та
осіб без громадянства.
Так, для вирішення існуючих проблем Вер-
ховна Рада ухвалила у першому читанні законо-
проєкт №7475 про внесення змін до деяких за-
конів України щодо захисту державного кордону
України [4], яким, серед іншого, спростила про-
цедуру примусового видворення з України неле-
гальних мігрантів. Законопроєктом пропонується
робити процедуру примусового вибуття неле-
гальних мігрантів з України більш простою шля-
хом передачі відповідальності за прийняття таких
рішень відповідним державним органам (СБУ,
ДМС, органи охорони державного кордону) і пе-
редбачити можливість звернення до суду для за-
тримання з метою виконання видворення тих, хто
був затриманий уповноваженими державними ор-
ганами за незаконний перетин кордону або інші
порушення українського законодавства. Чинна ж
процедура передбачає, що примусове видворен-
ня відбувається виключно за рішенням суду.
Висновки. Результати дослідження показали,
що адміністративно-процесуальне законодавство,
яке є складовим елементом адміністративного
законодавства, не позбавлене недоліків щодо
нормативного регулювання та практичного його
застосування. Необхідно визнати, що примусові
заходи, які використовуються, не завжди дося-
гають своїх цілей. Застосування щодо іноземних
громадян примусового видворення породжує пев-
ні проблеми. Озвучені питання вимагають ком-
плексного підходу до їх вирішення та зумовлюють
необхідність вжиття відповідних заходів. У зв’язку
з цим необхідно здійснити комплексну модерніза-
цію законодавства, у тому числі щодо вдоскона-
лення порядку видворення іноземців та осіб без
громадянства з України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Конституція України. Відомості Верховної
Ради України (ВВР). 1996. № 30., Ст. 32, 49.
2. Кодекс адміністративного судочинства
України. Відомості Верховної Ради Украї-
ни.2005. № 35-36, 37. Ст. 446 (з наступни-
ми змінами та доповненнями).
3. Про правовий статус іноземців та осіб
без громадянства Закон України від
22.09.2011 р. № 3773-VI. Відомості Верхов-
ної Ради України. 2012. № 19-20. Ст. 179 (з
наступними змінами та доповненнями).
4. Проект Закону про внесення змін до деяких
законів України щодо захисту державного
кордону України № 7475 від 19.06.2022.
URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/
webproc4_1?pf3511=74393 (дата звернен-
ня: 20.01.2023 р.).
5. Зьолка В.Л. Охорона національних інтере-
сів України у прикордонній сфері (адміні-
стративно-правовий аспект). Хмельниць-
кий: Вид-во НАДПСУ, 2015. 672 с.
6. Комзюк А.Т. Заходи адміністративного
примусу в правоохоронній діяльності мілі-
ції: поняття, види та організаційно-право-
ві питання реалізації. Монографія. Харків:
Нац. ун-т внут. справ, 2002. 366 с.
7. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і сво-
боди людини та громадянина: Навч. посіб.
Харків: Факт, 2001. 440 с.
8. Постанова Верховного суду від 28.01.2021 р.,
судова справа № 826/4687/18/ Верхов-
ний суд. URL: https://reyestr.court.gov.
ua/Review/94458668# (дата звернення:
25.01.2023 р.).
9. Постанова Верховного суду від
29.01.2020 р., судова спра-
ва № 308/7395/16-а. Верховний суд
URL: https://protocol.ua/ua/postanova_
kas_vp_vid_29_01_2020_roku_u_
spravi_308_7395_16_a/ (дата звернення:
07.02.2023 р.).
10. Юридична енциклопедія. У 6 т. / Редкол:
Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. К.:
Укр. енцикл., 1999. Т. 2 (Д-Й). 744 с.